Не завжди участь особи у незаконних діях є результатом її добровільного рішення. Іноді вона змушена діяти під впливом тиску, залякувань або фізичного примусу, не маючи реальної альтернативи. Українське право чітко розрізняє правопорушення, скоєні свідомо, та дії, здійснені під примусом.
У період воєнного конфлікту такі ситуації трапляються особливо часто. Представники держави-агресора застосовують побиття, погрози вбивством або шкодою близьким, щоб змусити громадян України виконувати накази, які суперечать національним інтересам. Для багатьох це стає вимушеним способом зберегти життя або уникнути серйозних наслідків.
Саме для захисту таких осіб у Кримінальному кодексі України передбачено статтю 40. Вона визначає, що дії, здійснені під прямим фізичним або психологічним тиском, коли людина була позбавлена можливості діяти самостійно, не вважаються злочином. У таких випадках особа звільняється від кримінальної відповідальності.
Наприклад, якщо когось змусили передати конфіденційну інформацію або виконати інші дії під загрозою життю чи здоров’ю, і він не мав іншого вибору — закон визнає його невинним. Відповідальність покладається на того, хто змушував до протиправного вчинку.
Принцип верховенства права гарантує кожному право на справедливий захист навіть у найскладніших життєвих обставинах. Стаття 40 КК України — це правовий механізм, що запобігає несправедливому засудженню.
Посилання на джерело