Електронні докази, отримані завдяки міжнародній правовій допомозі, можуть стати ключовими для судового процесу—як зміцнюючи аргументи обвинувачення, так і повністю втрачаючи юридичну силу. Все залежить від суворого дотримання процесуальних вимог. Саме цим складним, але важливим аспектам була присвячена доповідь судді Верховного Суду у Касаційному кримінальному суді Світлани Яковлєвої на тренінгу, організованому Державним бюро розслідувань.
Суддя акцентувала увагу на критичних умовах, які впливають на допустимість таких доказів: їх слід отримати через належний запит про міжнародну правову допомогу, зібрати уповноваженим органом іноземної держави, а також оформити відповідно до міжнародного договору та норм КПК України.
Верховний Суд неодноразово підкреслював, що порушення хоча б одного із цих аспектів може поставити під сумнів доказову силу матеріалу. Наприклад, у постанові від 21 квітня 2021 року (справа № 712/48/15-к) зазначено, що використання матеріалів негласних слідчих дій без відповідного дозволу слідчого судді є порушенням процедури, що впливає на їхню правомірність. У рішенні від 10 січня 2023 року (справа № 761/12730/14-к) Верховний Суд наголосив, що основною характеристикою електронного документа є його цифровий формат, а не матеріальний носій. Тому носії, передані іноземними партнерами, повинні розглядатися в контексті всього процесуального ланцюга передачі та автентифікації.
Особливу увагу приділено оформленню запиту на міжнародну правову допомогу. Так, у постанові від 12 червня 2024 року (справа № 569/1908/23) Верховний Суд визнав доказами скриншоти та відеофайли, отримані в рамках міжнародного співробітництва, якщо вони відповідали Протоколу Берклі—еталону архівування цифрової інформації. Однак навіть належне технічне оформлення не може замінити суворе дотримання правових процедур—важливо зафіксувати всі етапи передачі та суб’єктів отримання.
Проблематика використання електронних доказів із месенджерів або відкритих джерел також стала предметом судового аналізу. У постанові від 27 листопада 2023 року (справа № 464/472/22) зазначено, що фотоілюстрації повідомлень у «Telegram» без точної ідентифікації особи або дати не мають доказової цінності. Водночас у постанові від 21 листопада 2022 року (справа № 991/492/19) переписка у «Viber» була визнана допустимою, якщо технічні дані збігаються з іншими доказами, а належність номерів підтверджена.
Верховний Суд аналізує також матеріали, отримані від міжнародних організацій чи урядових платформ. У постанові від 20 травня 2020 року (справа № 585/1899/17) суд зауважив, що такі електронні документи можуть мати доказову силу лише за умови ідентифікації джерела, підтвердження достовірності змісту та відсутності будь-яких змін. Важливим аспектом є також судова практика депонування доказів (ст. 225 КПК України), що застосовується до цифрових матеріалів за наявності ризику їх втрати або знищення. Верховний Суд наголошує на необхідності ретельного фіксування кожного етапу збору, передачі та збереження таких даних, особливо якщо вони надходять від іноземних органів або платформ.
Загальний висновок, сформульований суддею Світланою Яковлєвою: міжнародний цифровий доказ у кримінальному процесі—це не просто файл або електронний документ, а передусім правовий процес його отримання, обробки та використання.
Посилання на джерело