Українське законодавство чітко розмежовує добровільну поведінку та дії, вчинені під тиском чи примусом.
Стаття 40 Кримінального кодексу України встановлює: якщо особа діяла під впливом фізичного або психічного примусу і фактично не могла контролювати свою поведінку, такі дії не визнаються кримінальним правопорушенням.
Приклади примусу:
- незаконне позбавлення волі;
- застосування фізичного насильства або катувань;
- погрози вбивством чи заподіянням шкоди близьким людям;
- інші обставини, що позбавляють людину можливості діяти вільно та усвідомлено.
У подібних ситуаціях юридична відповідальність покладається на особу, яка застосувала примус. Якщо ж людина частково зберігала здатність керувати своїми діями, застосовуються положення статті 39 КК України про стан крайньої необхідності — коли шкода заподіюється з метою відвернення більшої загрози.
Факт перебування під примусом може бути врахований судом як обставина, що пом’якшує покарання (пункт 6 частини першої статті 66 КК України).
Під час збройної агресії окупаційні сили часто вдаються до катувань, погроз, шантажу та інших форм насильства, змушуючи українців до співпраці. Закон України захищає тих, хто став жертвою такого тиску, і гарантує, що вони не нестимуть кримінальної відповідальності за дії, вчинені всупереч їхній волі.
Держава підтверджує відданість принципам верховенства права та справедливості й підтримує своїх громадян навіть у найскладніших умовах воєнного часу.
